#

Історія

З ІСТОРІЇ ПАРАФІЇ

Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Кривчицях

днонавовий латинський храм із трьома пряслами, видовженим пресвітерієм, стрункою вежею на фронтоні вписався у кривчицький краєвид на початку тридцятих років. Вірних громади обслуговували священики львівських костелів. Віруючі храму після Другої світової війни виїхали на Захід, на їх місце до Кривчиць прибули переселенці із Закерзоння. Храм влада закрила його використовували під склад тари. Коли на початку дев'яностих років у Кривчицях заснувалась парафія УАПЦ, віруючі за погодженням із міською владою відремонтували запущений храм, збудували дзвіницю, обладнали інтер'єр, подбали про художнє оформлення. Громада православних дружно співпрацює з греко-католиками передмістя, чимало християнських акцій вони здійснюють спільно, що є зразковим прикладом для вірних інших храмів міста. На перехресті двох десятиліть другого і третьго - XX століття у Кривчицях на сьогоднішній вулиці Богданівській що пролягла майже від річки Полтви, аж  до Глинянського тракту, буду­вався храм латинської громади. Однонавовий, з трьома пряслами, з видовженим пресвітерієм, стрункою вежею на фронтені. Семидесятилітня сьогоднішня парафіянка Стефанія Маленковська пам'ятає часи цього будівництва, бо тоді маленькою дівчин­кою з ровесницями гралася на пісочку, що його навезли на будо­ву. Вона була в числі перших відвідувачів збудованого незабаром храму Святого Хреста, разом з ними співала українських і польських пісень. Недалеко від нової святині ютилася старенька школа, в якій вона навчалася грамоти. А там, де сьогоднішня шко­ла. тоді був католицький монастир сестер милосердя. Спочатку пароха нового храму у селі не було, на Богослу­жения сюди заїжджали священики із сусідніх львівських храмів і  перш за все, з костьолу св. Антонія. Так було до війни і під час неї. А після закінчення военного лихоліття християни ла­тинського обряду у Кривчицях виїхали на Захід, на їх місця поселилися переселенці з Холмщини. Лемківщини. із західних околиць біля Белза. Післявоєнні турботи здружили і тих. рід яких тут споконв­іку проживав, і тих, хто був переселеним сюди. І хоч державна влада була атеїстична, та церква св. Іллі на узгір'ї поєднувала і греко-католиків і православних, бо ж обряд у них, крім кількох відмінних догматів, нічим не відрізнявся. Та великим ударом по віруючих була ліквідація греко-католицької Церкви в 1946 р. Храм св. Іллі, який до того був дочерним від матірної Вознесенської церкви на Знесінні, став включений до юрисдикції РПЦ. Новозбудований латинський храм влада тоталітарного режиму зняла з реєстрації, в ньому був розміщений склад - спочатку продуктовий, а потім будівельних матеріалів. Минали роки, десятиліття приміщення храму під впливом атмосферних дій діставало пошкодження, руйнувалося, бо ж його ніхто не доглядав. Та не пропадала надія у душах віруючих, шо ше настане добрий час і храм підніметься з руїн. І вогник надії став все помітніше жевріти у другій половині вісімдесятих років, коли християни країни стали готуватися до свого великого юві­лею - тисячоліття хрещення нашої країни - Київської Русі. Але незабаром радість стала затьмарюватися поділом громади на православних і греко-католиків: адже останні стали виходити з підпілля. Не могли порізнені сторони погодитися на почергове відправлення Богослужень у храмі, провели опитування вірую­чих передмістя, і не один раз, а двічі, в результаті чого право­славні вийшли з храму св. Іллі, що до того був у користуванні громади, принале.жної до юрисдикції Московської патріархії РПЦ. Але ж до ліквідації владою в сорокових роках цей храм належав греко-католикам. І православні разом з настоятелем відмовилися від опіки РПЦ та осінню 1989 р. утворили громаду Української Автокефальної Православної Церкви. Отже, для православних виникла проблема: або будувати приміщення, або винаймати тим­часове і в той же час будувати нову святиню. Ні одна, ні друга пропозиції не підходили, бо православні не мали ще таких коштів, щоб починати будівництво, а підхожого для проведення Богослужень приміщення не було. Правда, стояв колишній храм Святого Хреста, але він був у такому понищеному стані, що дехто казав: "Краще нову святиню побудувати, ніж відбудовувати таке руйновище". Та місце, де розміщався такий понищений храм, було ви­гідним: на підвищенні і добре проглядається зі всіх сторін. То ж більшість парафіян висловилася за реставрацію колишнього при­міщення і звернулася до керівництва парафіяльного костьолу у Львові за порадою, чи не буде латинська парафія заперечувати, якщо православні Кривчиць відремонтують приміщення колиш­нього костьолу для потреб своєї громади, адже латинників у пе­редмісті зараз немає. Ксьондз Людвік Криницький гостинно зустрів намір православних Кривчицького передмістя освоїти при­міщення храму Святого Хреста для проведення літургічних по­треб східного християнського обряду. "Бог у нас один, єдиний, - говорив він і римо-католики не будуть пред'являти притензій до цього приміщення, яке громада православних вважає по­трібним використати для проведення своїх літургій. Адже краще буде, коли в ньому відбуватиметься молитва до Господа Бога, ніж коли буде руйнуватися. То ж нехай громада користується при­міщенням", - зробив висновок отець. "Нехай Вас Бог благослов­ляє в цьому". Свою згоду він задокументував 8 серпня 1990 р. відповідною запискою. Кривчииька автокефальна православна громада відтоді взялася до діла. 17 вересня 1991 р. вона домоглася реєстрації в дер­жавних органах за номером 495-7 з осідком на аул. Богданівській, де і знаходився розорений храм. Роботи було непочатий край. Виносили тонни сміття з приміщення, витравлювали гнізда гри­зунів, зносили будівельний матеріал, штукатурили стіни, білили їх. встановлювали парове опалення, на вікнах - вітражі. Над вівтарем розмальовані фрески постаті Пресвятої Богородиці з дитятком Ісусом в оточенні чотирьох ангелів. Прийшлося і кілька­ надцять метрів площі добудувати для допоміжних приміщень. Заходились виготовляти і новий іконостас, бо хоч той, що залишився в храмі св. Іллі, виготовляла  православна громада, але вона погодилася віддати громаді, яка вийшла з підпілля. А для виготовлення нового при сприянні державної адміністрації одер­жала компенсацію. Для освітлення відреставрованого приміщення  придбали два освітлювальні павуки. В інтер'єрі привертають увагу віруючих художні полотна на біблійні теми. На стіні під високо розміщеними вікнами, запов­неними кольоровими вітражами, висять дві ікони, на яких Пре­ображення Господнє та Воскресіння Христа. З протилежного боку - Успіння Богородиці та Нагірна проповідь Ісуса. Малював їх виходець з Лемківщини Андрій Хомик. Тут, у Кривчицях, жи­вуть його родичі. Знову ж виходець з Холмщини - Ігор Галон звертає увагу відвідувачів храму намальованою ним відомою в українському іконописі Турковицькою іконою Божої Матері, яка дорога не тільки виходцям із стародавніх українських сторін - Холмщини. Вона нагадує про славні сторінки древньоукраїнського закут­ка, коли польський король Владислав Опольський у вісімдеся­тих роках XIV ст. з дорогоцінним майном, яке дісталося йому після галицького князя, вивозив у свій замок найціннішу "перли­ну" з усіх коштовностей - чудотворний образ Белзької Божої Матері (тепер Ченстоховської). За переказом, ця ікона була нама­льована святим евангелистом Лукою. По дорозі в Ополє король зупинився в Турковицькому гаю на спочинок, а коли рушив даль­ше в дорогу, коні з іконою на возі не могли продовжувати подо­рож. Богородиця вподобала собі це благословенне місце і не важ­ко здогадатися чому - адже далі вже була не українська земля. Пресвята Богородиця бажала назавжди залишити на згадку українському народові свою ікону і тому особливим сяйвом відби­ла свою копію Белзького образу на полотні, яке в часі залишило­ся. Відтоді ця ікона називається Турковицькою. Художник Ігор Гапон, відобразивши на полотні Турковицьку ікону Божої Ма­тері, вводить глядачів у світ легенд та історичних подій славних сторінок українського народу, які нині повертаються до скарб­ниці його духовного світу. Сьогодні Кривчицькі віруючі православної громади з пова­гою згадують тих ентузіастів парафіян, які чимало часу і зусиль затратили на від будову святині. Це вже літній у роках Володи­мир Левицький, Іван Ковальчук, Микола Пивовар, Юліян Грицько. Михайло Кожушко, Олександр Пятничко. Безкоштовним ви­готовленням ряду столярних робіт відзначився Павло Малиновський. Соло майстерність у виготовленні іконостаса виявив Гри­горій Петришин. Він його різьбив і малював. Успіхи в освоєнні храмового приміщення окрилювали ентуз­іастів. Але не бракувало і труднощів. Виготовили в 1995 р. май­стри дерев'яну конструкцію бані, щоб нею замінити шатрове дошкове покриття купола. Баня вже була готова та очікувала біля хра­му, щоб її звели на верх. Трапилось непередбачене: однієї ночі вона спопеліла в полум'ях вогню. Звичайно, що сама, без сто­роннього втручання, баня не могла загорітись, без зловмисника тут не обійшлося. І майстрам прийшлося вдруге відтворювати конструкцію бані. Та, все ж таки, вона була виготовлена її тепер уже стерегли і встановили замість шатрового завершення. Мило сьогодні глянути на кривчицький краєвид, в якому до­мінує силует Богородичної святині, та що так мальовничо заквітча­ний у підміську околицю. Та ще добрим словом хочеться згаддти і невеличку дзвіницю біля храму, яка доповнює привабливу кра­су своєю трибанною мініатюрною будовою з набором чотирьох дзвонів, милозвучних своїм перекликом відзнятих сучасниками XIX століття. Автор проекту дзвіниці дільничний архітектор Та­рас Довганик. Приваблива своїм зовнішнім виглядом Кривчицька Богородична церква не розчаровує відвідувачів і своїм інтер'єром, який з та­ким мистецьким смаком вдало оформлений. Ікони дбайливо при­крашені різноколірними вишивками рушників, столи - обрусами. Вишивані узори постатей святих на хоругвах і фелонах. їх старанно вишивали і любовно оформила ними храм парафіянка Ма­рія Пришляк. Їй допомагали Ганна Мазголь, Слава Хміль, Пелагія Баран, Ірина Гальченко та ін. До привабливого інтер'єрного офор­млення прикладають своє вміння сестриці Володимира Жарська, Богданка Пивовар, Ніка Ковальчук, Катерина Костецька. Похвали парафіян в час освоєння ними храмового приміщен­ня заслужили і спонсори. Серед них - їх недалекий сусід - керівник парникового господарства п. І.Півень. який падав мате­ріальну допомогу храму, посприяв у виконанні столярських робіт. Директор бетонного заводу Ігор Топілко допомагав розчином. Директор фармацевтичної фабрики Роман Беряк надавав фінан­сову допомогу. Будівельними матеріалами відбудову храму виру­чав директор лікеро-горілчаного заводу п. Бойко та директор ван­тажного парку ЛУМ-2 Олександр Карпенко. Одержував храм допомогу від колективу кондитерської фабрики "Світоч". І від приватного підприємства, яке очолює Олекса Карна, а також від директора фабрики Володимира Киянка. Виваженість і добро­зичливість у вирішенні міжконфесійних відносин, вміння об­'єктивно розв'язати проблеми опонентів здійснювали представ­ники Личаківської адміністрації. Отож скрізь, де працюють християни, відчувається добро­зичливе ставлення до православної церкви, бажання допомогти громаді матеріально і морально. Віруючі православні високо оц­інюють цю допомогу, разом з настоятелем церкви отцем Йоси­фом на літургіях молять Господа Бога за здоров'я і благополуччя своїх ктиторів і добродійників. У передмісті Кривчиці є дві християнські громади - право­славних і греко-католиків. Але конфесійна різниця між ними не заважає їм жити мирно і в злагоді. Як одні, так і другі, переконані в тому, що саме тепер, коли відбувається відродження своєї дер­жавності, настав час подати собі руку взаємної братерської допо­моги, адже цього вимагає будівництво держави та інтереси ду­ховного відродження народу. Не слід нам забувати те, що небезпека роз'єднання наших сил ще чигає на нас. Наші недоброзичливці віками старалися порізнити нас і протиставити один одному. Цього хочуть і сьо­годні. Але це даремні намаганні, бо нині ми маємо власну дер­жаву. тож роздору в нашому домі не допустимо. Багато своїх справ обидві парафії в Кривчицях вирішують спільно. Наприклад, навчання основ релігії шкільною молоддю 71-ї школи проводиться почергово. Однієї п'ятниці уроки християнської моральності і духовності веде настоятель православної церкви, наступної - греко-католицький парох. Спільно проводяться відзначення національно-державних свят та інші заходи. Приваблива після реконструкції своїм екстер'єром, чарівли­ва своїм інтер'єрним оформленням Кривчицька Богородична цер­ква захоплює і мелодійністю співу парафіян. Побувавши тут на Богослуженні, послухаючи божественного співу парафіян, і серце радується, душа облагороджується. Адже Кривчицькі пара­фіяни порадували львів'ян не тільки храмом, вдало відреставрованим на вул. Богданівській, а й храмом Божим, що знаходить міцні основи в їх благородних і трудолюбивих душах.